Зарубіжна література

9 клас

Тема. «Чи щастя людини в дворянському титулі?»

Мета: поглибити знання учнів про творчість Жана Батиста Поклена (Мольєра) на прикладі зіставлення його із твором українського драматурга І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля»; вчити складати порівняльну характеристику; розвивати вміння виділяти спільні та відмінні риси образів героїв твору, навички роботи учнів в групах; уміння аргументувати власну відповідь; виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, вчити сприймати себе таким, як ти є, пишатися своїм походженням, виховувати інтелігентність і освіченість.

Завдання: дізнатися дещо нове і цікаве з життєвого та творчого шляху драматургів; глибше проникнути в суть комедій; вчитися порівнювати, виділяти спільне і відмінне в образах героїв; виділяти головне, аналізувати; працювати в групах; працювати над вдосконаленням своїх духовних якостей.

Тип уроку: урок порівняльного аналізу драматичних творів.

Вид уроку: урок-творче дослідження.

Обладнання: мультимедійна презентація, відеоролики, таблиці, схеми, завдання, підручники.

Урок літератури:  розвиток компетентного учня  засобами компаративного аналізу тексту

Актуальність теми

Розвиток суспільства на  сучасному етапі вимагає особистість, яка здатна адаптуватися в нових життєвих умовах, систематично оволодівати новими знаннями, навичками та вміннями, досягати поставленої мети, при цьому не зашкоджуючи своєму фізичному здоров`ю й зберігаючи психічну стійкість. Проектуючи творчо своє життя, розробляючи і здійснюючи індивідуальний життєвий сценарій, особистість опановує не лише необхідні знання, але й компетентність. Сьогодні особливо гостро постає питання: як допомогти дитині компетентно обрати свій життєвий шлях та ефективно інтегруватися в суспільство, як освіта сприятиме особистісному розвитку, розкриттю потенційних можливостей учня? Тому гостро постає завдання осмислення й пізнання нових педагогічних реалій, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого й духовного світу.

 Формування компетентної особистості – це розвиток рефлексивної особистості з позитивним психоенергетичним потенціалом, здатної організовувати та планувати свою діяльність, поведінку в динамічних ситуаціях, володіти новим стилем мислення, нетрадиційними підходами до розв`язання проблем, адекватним реагуванням у нестандартних ситуаціях, з громадянською позицією, перемагати в суперництві з іншими, щоб зайняти найбільш значуще для себе місце в суспільстві.

Освіта сприяє становленню людини  як компетентної особистості, бо методологічною основою визначення змісту шкільної освіти є загальнолюдські й національні цінності. Зміст визначається на засадах ідей полікультурності, взаємоповаги  між націями і народами. Література є найголовнішим засобом залучення особистості до джерел національної духовності, до культурних вершин народів світу.

В умовах, коли в школі вивчається українська, російська й зарубіжна літератури,  відбувається духовна інтеграція цих предметів. На уроках літератури тексти творів зарубіжних письменників вивчаються в перекладах, тому однією з методик художнього аналізу тексту стає компаративістика¹,  що, безумовно, дає можливість зв`язати вивчення літературних творів зі світовим  культурно-історичним процесом.

https://www.youtube.com/watch?v=pZkMulYZ5Fw

Майстер новели Рюноске Акутагава

Рюноске Акутагава

Батько був торговець молоком, мав у власності пасовище на окраїні Токіо.

Мати належала до сім’ї Акутагава, в якій пізніше виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище..

Рюноске народився, коли батькові було 42, а матері — 33роки. Дотримуючись старовинного звичаю, батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, та віддали його на виховання в сім’ю старшої сестри матері, котра хоч і була одружена, але дітей не мала.

Все це було зроблено з забобонних суджень, тому що в Японії вважається не дуже доброю прикметою, коли батькам новонародженої дитини більше тридцяти років.

У 1910 р. Акутагава закінчив токійську муніципальну середню школу в числі кращих і, вирішивши вичати англійську літературу, вступив у Перший коледж на літературне відделення.

У 1913 р. Акутагава закінчує коледж і вступає на англійське відділення Токійського університету.

Післе закінчення університету в грудні 1916 р. Акутагава отримує посаду викладача англійської мови у Військово-морській школі. Про своє життя в ці роки пізніше він напише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесного, але легковажного чоловіка, котрий попадав в різні забавні історії.

Про свою викладацьку діяльність говорив: «Як тільки я бачив обличчя учнів, як відразу ж мене охоплює нудьга, і тут вже ничого не поробиш. Але я миттєво оживаю, коли переді мною папір, книги, перо…».

Але це одночасно були і самі плідні роки в його житті — за дев’ять місяців він створив близько двадцяти новел.

О вороже, коли тобі проститься...

О вороже, коли тобі проститься

Гик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!

Ти крутишся у гадину, відколи

тобою неспокутний трусить гріх

і докори сумління дух потворять.

Казися над проваллям, балансуй,

усі стежки до себе захаращуй,

бо добре знаєш - грішник усесвітній -

світ за очі од себе не втече.

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів - з пекла і до раю,

це надвисання в смерть, оця жага

розтлінного весь білий світ розтлити

і все товкти, товкти зболілу жертву,

щоб вирвати прощення за свої

жахливі окрутенства - то занадто

позначене по душах і хребтах.

Тота сльоза тебе іспопелить

і лютий зойк завруниться стожало

ланами й луками. І ти збагнеш

обнавіснілу всенищівність роду.

Володарю своєї смерти, доля -

всепам'ятка, всечула, всевидюща -

нічого не забуде, ні простить.
                             Василь Стус

Стус, разом з іншими правозахисниками, справді підривав комуністичний тоталітарний режим, який лицемірно називався радянською владою. І ця імперія таки впала - вичерпавши свої економічні можливості, не витримавши воєнного протистояння з Заходом, зазнавши ідеологічного краху.

Відбувши 5 років ув'язнення в Мордовії та 3 роки заслання в Магаданській області, вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час "олімпійського набору": Москву і Київ, де мала відбутися частина ігор, очищали від небажаних елементів, у тому числі від решти дисидентів, що гуртувалися в Гельсінкських групах.

Стус після першого ув'язнення втримався в Києві всього 8 місяців. (Тоді жартували, що дисиденти бувають трьох видів: до-сиденти, сиденти і від-сиденти - вони ж знову до-сиденти).

Пам'ятник Василеві Стусу у селищі Рахнівка на Вінничині, де він народився. Скульптор - Борис Довгань. Фото Василя Овсієнка

Василь Стус: "Я захоплений польськими звитяжцями духу і шкодую, що я не поляк"

Про свою готовність вступити до Групи, попри дещо критичне до неї ставлення, Стус неодноразово писав із заслання, починаючи з жовтня 1977 року. Однак його прізвище кияни обачно не ставили під документами Групи. Та коли Стус у серпні 1979 року повернувся до Києва, то втримати його вже не міг ніхто: навіть 75-річна вціліла поки що Оксана Яківна Мешко поглядала на його постать знизу вгору.

"У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсінкської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше. Коли життя забране - крихт я не потребую... 
Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною - і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас... ("З таборового зошита", запис 6. // В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. - Том 4. - Львів: Просвіта, 1994. - С. 493). 
"Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину". (Та же, запис 4, с. 491)